Білопечериця довгокореневаLeucoagaricus barssii
Перевірено експертомПаспорт
- Їстівність
- Їстівний
- Сезон
- Лип. — Лист.
- Гіменофор
- Пластинчастий
- Колір шапки
- Білий
- Розмір
- Середній (5–15 см)
- Запах
- Приємний
- Перевірено
- Так ✓
Швидкі відповіді
Де шукати?
Листяний ліс
Коли з'являється?
Лип. — Лист.
Активні місяці: Липень, Серпень, Вересень, Жовтень, Листопад.
Як впізнати? Три ознаки
- Колір шапки: Білий, Кремовий
- Форма шапки: Опукла
- Запах: Приємний
Опис
Білопечериця довгокоренева (Leucoagaricus barssii, синонім — Leucocoprinus barssii) — рідкісний вид великих білих пластинчастих грибів з родини Печеричевих. Видова назва пов'язана з характерною витягнутою основою ніжки, що інколи нагадує «корінь», заглиблений у ґрунт. Гриб великого розміру з білою або кремовою шапинкою, покритою тонкими волокнами і дрібними лусочками.
В Україні зустрічається рідко, переважно у відкритих місцях: луги, пасовища, відкриті парки, узлісся, рідше у занедбаних садках і городах. Любить багаті органікою ґрунти. По всій лісостеповій смузі і Лісостепу, рідше у Поліссі. Не пов'язаний з конкретним мікоризним партнером — сапротроф. У Сполучених Штатах (особливо на Західному Узбережжі) гриб помітно частіший, в Європі трапляється рідше.
Їстівність — формально їстівний, але обмежена практична цінність. М'якуш білий, ніжний, з приємним запахом, м'яким смаком. Однак рід Leucoagaricus / Leucocoprinus близький до отруйних дрібних лепіот, тому новачкам збирати не радимо без професійного визначення. Бажано лизнути крихту: якщо смак приємний, без неприємних нот — можна. Старі екземпляри стають жорстувато-волокнистими і неїстівними. Найкраще — молоді міцні шапинки.
Шапка
Капелюшок 4–8 см, у молодих грибів напівкулястий, потім розпрямляється до плоско-опуклого, у дозрілих часто увігнутий або з невеликим центральним бугорком. Поверхня волокниста, з розкиданими тонкими лусочками. Колір білий до кремового, у центрі трохи темніший.
Гіменофор
Пластинки вільні (не торкаються ніжки), білі або кремові, частий. Споровий порошок білий.
Ніжка
Ніжка 4–8 см заввишки, циліндрична або злегка звужена донизу. Біла, гладенька. Найхарактерніша ознака — широке плівчасте кільце у верхній частині (annulus), що часто опадає у дозрілих. Основа ніжки інколи з невеликим коренеподібним продовженням, заглибленим у ґрунт.
М'якоть
М'якуш білий, тонкий, у молодих пружний, у старих волокнистий. На розрізі НЕ змінює кольору. Текстура ніжна у капелюшку, твердіша у ніжці.
Запах
Запах приємний, свіжий, ледь грибний. Смак м'який, без виразних нот.
›Наукові синоніми (10)
Lepiota barssii Zeller (1934), Leucocoprinus macrorhizus Locq. (1943), Lepiota pinguipes A. Pearson (1952), Leucoagaricus pinguipes Bon (1981), Leucoagaricus macrorhizus var. pinguipes Alessio (1988), Lepiota macrorhiza Locq. (1953), Leucoagaricus macrorhizus Locq. (1968), Leucocoprinus macrorhizus D.A. Reid (1989), Leucoagaricus barssii Vellinga (2000), Leucoagaricus barssii var. bulbobasilarus B. Kumari & Atri (2013)
Близькі види
Гриби того ж роду й середовища — щоб вивчати поряд і не плутати між собою.
_M.M._Moser_ex_Bon_61894_crop.webp)
Лепіота червонопластинчаста
Leucoagaricus leucothites
Дощовик грушеподібний
Lycoperdon pyriforme
Дощовик їстівний
Lycoperdon perlatum
Дощовик луговий
Lycoperdon pratense
Дощовик умбровий
Lycoperdon umbrinum
Лікопердон соскоподібний
Lycoperdon mammaeforme
.webp)
Печериця великоспорова
Agaricus crocodilinus
Печериця взута
Agaricus subperonatus
Часті запитання
Чи безпечно збирати?
Тільки якщо ви впевнено визначаєте рід Leucoagaricus і відрізняєте його від отруйних дрібних лепіот (Lepiota). Якщо є хоч найменші сумніви — НЕ беріть. Серед лепіотоподібних грибів є смертельно небезпечні види. Розмір 10+ см і пластинки на «комірці» — добра ознака для Leucoagaricus.
Чим відрізняється від отруйних дрібних лепіот?
Розмір — головний критерій. Білопечериця довгокоренева 10+ см заввишки з товстою ніжкою. Смертельно отруйні дрібні лепіоти максимум 6 см заввишки, ніжка тонка. М'якуш отруйних інколи рожевіє або має червонуваті тони, у Leucoagaricus стабільно білий.
Де шукати в Україні?
Луги, пасовища, відкриті парки, узлісся, рідше занедбані сільські городи. По всій лісостеповій і степовій смузі, рідше у Поліссі. Любить багаті органікою ґрунти. У типових лісах не зустрічається.
Коли плодоносить?
З середини літа до пізньої осені: липень — листопад. Пік у вересні-жовтні. Любить помірно-вологу теплу осінь. У дуже сухі або холодні роки рідкісна.
Чим відрізняється від інших білопечериць?
Leucoagaricus leucothites (білопечериця рум'яніюча) — частіший вид, у молодих грибів пластинки рожевіють. У L. barssii пластинки стабільно білі. L. naucinus — теж білі пластинки, але капелюшок гладший. Розмір довгокореневої — більший за обидва види.
Чи росте у лісі?
Рідко. Це переважно відкритий вид — луги, пасовища, узбіччя польових доріг. У типових тінистих лісах не зустрічається. У парках з рідким деревостаном і у садках з газоном — частіше.
Як готувати?
Молодий капелюшок із закритими пластинками — найкраще. Зняти жорстку шкіру з ніжки. Капелюшок панірувати у борошні і смажити на маслі (як шніцель) або тушкувати з овочами. Уникати готування з алкоголем (для деяких людей може давати побічну реакцію — обережно як з усім родом).
Чи є побічна реакція з алкоголем?
У деяких людей при поєднанні грибів роду Leucoagaricus з алкоголем можуть бути легкі шлунково-кишкові симптоми. Це не для всіх, але обережний підхід — не вживати з алкоголем у вечір збору. Якщо вже хочете — спробуйте малу порцію спочатку.
Білопечериця довгокоренева їстівна чи отруйна?
Білопечериця довгокоренева: трубчастий чи пластинчастий?
Яка шапка у білопечериці довгокореневої?
Яка ніжка у білопечериці довгокореневої?
Джерела
- [1]Вікіпедія (українська)
- [2]Атлас грибів України, Зеров Д.К. (1979)
- [3]MycoBank Database
- [4]Index Fungorum
- [5]GBIF
- [6]iNaturalist Ukraine