Боровик двоколірний чи Боровик зернистоногий

Капелюшок 4–15 см, у молодих грибів напівкулястий, потім подушкоподібний. Колір яскраво-червоний у молодих, з віком темнішає до цеглинно-червоного або винного. Поверхня матова, у вологу погоду злегка липка, у суху — суха і ледь шорстка.

Шапка боровика зернистоногого велика й м'ясиста, сягає від 5 до 20 сантиметрів у діаметрі. У молодому віці вона має правильну півкулясту форму, що з дозріванням розкривається до опуклої та подушкоподібної. Поверхня шапки суха, оксамитово-повстиста на дотик, у вологу погоду може ставати трохи липкою. Забарвлення коливається від теплого каштанового та темно-брунатного до жовтувато-коричневого, нерідко з ледь помітним червонуватим або оливковим відтінком. При натисканні поверхня шапки темніє, набуваючи синюватих плям.

Гіменофор трубчастий, з невеликою виїмкою біля ніжки. Колір яскраво-жовтий, у дозрілих оливково-жовтий. Пори дрібні, кутасті. При натисканні повільно синіють (через 1–2 хвилини) до темно-синього або індигового — слабше, ніж у багатьох синіючих болетових.

Нижня частина шапки приховує трубчастий гіменофор із дуже характерною й застережливою ознакою — пори тут мають насичений помаранчево-червоний, а часом і криваво-червоний колір, тоді як самі трубочки залишаються жовтими чи оливково-жовтими. Саме ця червонопорість і робить гриб схожим на отруйні види, тож вимагає особливої уваги. Найважливіша діагностична риса — миттєва й бурхлива реакція на дотик: варто лише провести пальцем по порах, як вони вмить наливаються глибоким темно-синім, майже чорнильним кольором.

Ніжка 5–10 см заввишки, 1–3 см завтовшки, циліндрична або трохи звужена догори. Колір: жовта у верхній частині, червона або рожево-червона у нижній. При натисканні може дуже слабо синіти або взагалі не змінюватись.

Ніжка синяка міцна, щільна й масивна, заввишки від 5 до 15 сантиметрів, нерідко потовщена донизу. Саме вона дала грибу його наукову та народну назву: на жовто-оранжевому тлі ніжка густо вкрита дрібними червонуватими та брунатними лусочками-крапочками, які на дотик нагадують зернисту поверхню. На відміну від свого близького родича дубовика, у синяка немає сітчастого малюнка — лише ця характерна зерниста «припорошеність». При дотику ніжка так само швидко синіє. Кільце та вольва відсутні.

М'якуш жовтуватий, у молодих щільний. На розрізі ПОВІЛЬНО (за 1–3 хвилини) стає темно-синім, але слабше, ніж у класичних синіючих болетових. Потім стабілізується до тьмяно-сіро-блакитного.

М'якоть боровика зернистоногого товста, щільна та пружна, у свіжому зрізі лимонно-жовта. Її головна особливість — це блискавична реакція на повітря: щойно ви розрізаєте гриб, м'якоть на очах наливається інтенсивним темно-синім, майже чорнильним кольором, починаючи від країв до центру. Ця реакція настільки швидка й виразна, що є однією з найнадійніших ознак виду. Біля основи ніжки м'якоть може мати червонуватий відтінок. Смак сирої м'якоті м'який, без гіркоти, проте куштувати її сирою не варто.

Запах слабкий, нейтральний. Смак м'який, інколи зовсім невиразний — без виразної грибної ноти.

Запах боровика зернистоногого слабкий, приємний і типово грибний, без різких чи неприємних нот. Він не несе жодної застережної інформації й цілком може видатися привабливим, тож при визначенні цього виду варто покладатися насамперед на колір пор та реакцію посиніння, а не на аромат.