Ризопогон рожевуватий чи Ризопогон жовтуватий

Плодове тіло куляста або яйцеподібно-витягнуте, 1–3 см у поперечнику. Поверхня молодого гриба біла з характерним рожевуватим або фіолетово-рожевим відтінком. З віком темніє до жовтувато-бурого, охряного, рідше до червонувато-коричневого. Поверхня гладенька або з тонкими волокнистими тяжами міцелію в основі.

Справжньої шапки немає. Плодове тіло бульбоподібне, округле чи неправильно-округле, завширшки від 1 до 4 сантиметрів, схоже на маленьку картоплину чи трюфель. Поверхня гладенька чи з тонкими притиснутими волокнами-ризоморфами, спершу білувата чи жовтава, з віком та від дотику набуває рудувато-бурого, оливково-жовтого відтінку. Усе плодове тіло замкнуте, без отворів.

Гіменіальний шар внутрішній. У молодих — біла плотна глеба, з дозріванням набуває характерної лабіринтової структури з порожнинами. Споровий порошок охряно-коричневий. Спори гладкі, продовгуваті 7–16 × 3–5 мкм.

Гіменофора у звичному розумінні немає. Спори дозрівають усередині замкнутого плодового тіла, у лабіринтоподібній камерній тканині (глебі). У молодих грибів вона біла й пружна, з дозріванням жовтіє, буріє й стає драглистою, а згодом порохнистою. Споровий порошок оливково-бурий. Камерна внутрішня тканина без справжніх пор чи пластинок — ознака підземних ризопогонів.

Ніжки немає. Плодове тіло гіпогейне (підземне), повністю занурене в ґрунт або з тонким верхом, що виступає на поверхню. У основі — характерні міцелійні тяжі.

Вираженої ніжки немає; плодове тіло прикріплюється до ґрунту тонкими білуватими тяжами-ризоморфами, особливо помітними біля основи. Уся структура являє собою суцільну бульбу без поділу на шапку та ніжку, що й відрізняє ризопогон від звичних капелюшкових грибів.

М'якуш (глеба) у молодих білий, плотний, м'ясистий. З дозріванням стає жовтуватим або охряним, набуває губчастої структури з порожнинами. У старих — водянистий, темно-коричневий.

М'якоть (глеба) у молодих грибів біла, пружна, однорідна, з лабіринтоподібними дрібними камерами. Саме в такому стані гриб їстівний. З дозріванням вона жовтіє, буріє, стає драглистою й непридатною. На зрізі молода біла м'якоть — запорука їстівності; будь-яке потемніння свідчить, що гриб перезрів.

Запах слабкий, у молодих — нагадує сирий горіх або свіжий мигдаль. У дозрілих стає виразнішим, з нотою сирих коренеплодів. Смак м'який, прісний.

Запах слабкий, приємний, грибний, у зрілих грибів стає сильнішим і не завжди приємним. Аромат не є визначальною ознакою; гриб упізнають за підземним способом життя, бульбоподібним замкнутим плодовим тілом без шапки й ніжки та зв'язком із сосною.