Гриб-зонтик великий чи Печериця великоспорова

Шапка велика, 10-30 (інколи до 40) см у діаметрі. Спочатку яйцеподібна, потім розпростерта до плоско-зонтикоподібної з невеликим тупим горбком у центрі. Колір фону — світло-сірий, сірувато-коричневий, поверхня вкрита крупними бурими або сірувато-коричневими лусочками — концентричними кільцями, центр темніший і гладкіший. Шкірочка легко відділяється від м'якуша.

Шапка печериці великоспорової дуже велика — від 8 до 20, а в зрілих екземплярів до 30–40 сантиметрів у діаметрі. Замолоду вона майже кулеподібна, з товстим підгорнутим краєм, з віком розкривається до опуклої та плоскої. Поверхня біла чи кремова, суха; у молодих грибів гладенька, а з віком розтріскується на грубі щиткоподібні лусочки, що нагадують крокодилячу шкіру. Від дотику повільно жовтіє.

Пластинчастий гіменофор. Пластинки часті, тонкі, вільні (не торкаються ніжки) — це важлива ознака роду. Колір спочатку білий, з віком — кремовий до жовтуватого. Споровий порошок білий.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки вільні, дуже часті. Колір їх із віком змінюється: у молодих грибів вони блідо-рожеві чи сірувато-рожеві, потім темніють до шоколадно-коричневих і чорнувато-бурих. Споровий порошок темно-коричневий; спори помітно великі, на що й вказує народна назва. Рожевіючі молоді пластинки відрізняють печерицю від білопластинкових отруйних мухоморів.

Ніжка висока, 15-30 (до 35) см заввишки, 1-2 см у товщину, циліндрична, у основі трохи розширена (без вольви — це принципово!). Колір сіро-коричневий з характерним «зміїним» зигзаговидним малюнком темніших лусочок-плям — діагностична ознака. У верхній частині — м'ясисте рухоме кільце (можна посунути вгору-вниз), білувате зверху, з бурим краєм знизу.

Ніжка масивна, товста, щільна, біла, заввишки від 5 до 12 сантиметрів, нерідко коротша за діаметр шапки, з потовщеною основою. У верхній частині розташоване велике щільне білувате кільце. На дотик ніжка може жовтіти. Вольви біля основи немає — важлива відмінність від отруйних мухоморів.

м'якуш у шапці білий, м'який, у молодих — соковитий, у старих — м'якший і трохи в'ялий. На зрізі білий і кольору не змінює — це важлива відмінність від схожих видів. У ніжці м'якуш жорсткий, жилуватий — не їстівний.

М'якоть біла, товста, щільна, на зрізі повільно жовтіє чи рожевіє, особливо в основі ніжки. Смак м'який, приємний, із горіховою ноткою. Має виразний анісово-мигдалевий аромат, що зберігається й під час готування. Через схильність до червивості навіть у молодому віці гриби варто уважно перевіряти.

Приємний горіховий запах з тонким грибним відтінком. Смак м'який, тонко-горіховий — особливо у смаженому вигляді.

Запах сильний, приємний, анісово-мигдалевий — одна з визначальних ознак виду. Якщо ж гриб пахне чорнилом чи карболкою, а основа ніжки яскраво жовтіє, — це отруйна печериця жовтошкіра, і брати її не можна.